На даній сторінці Ви можете переглянути основні рекомендації  з приводу великого спектру проблем, які можуть виникнути у вихованні наших дітей.

" />

Як уберегти свою дитину від участі у групах смерті

Будьте уважними
Не пропускайте повз увагу таких тривожних моментів, як зміна поведінки дитини, раптова замкнутість, пошкодження і порізи на її тілі, реєстрація у групах із тривожним контентом і тим більше з відкритими суїцидальними закликами, публікація на сторінці у соцмережах песимістичних записів.

Не залякуйте
Проблема у тому, що деякі батьки неправильно реагують на цю ситуацію. Вони обирають для себе модель поведінки «не дай Боже я тільки взнаю». Відповідно це спонукає дітей ще більше зацікавитися такими групами. Адже заборонений плід солодкий, і відбувається зворотна реакція. Потрібно підходити до розмови по дружньому, а не з позиції «я батько/мати, я авторитет і я тобі забороняю».

Зробіть життя дитини цікавим
Часто підлітки негативними речами просто заповнюють порожнечу, тому потрібно максимально наповнювати їхній час корисними речами. Участь у спортивних та інших гуртках допоможе дітям зайняти своє дозвілля і зробити його цікавим. Тому важливим завданням, яке стоїть сьогодні перед школою, перед освітянами є те, щоб збільшувати кількість годин гурткової роботи і проводити активнішу виховну роботу.

Навчіться спілкуватися зі своїми дітьми
Часто причиною того, що дитина стає учасником таких груп, є проблеми у сім’ї. Якщо підлітку не вистачає уваги, любові і розуміння своїх близьких, він починає шукати їх «на стороні». Ось тоді в поле зору дитини і потрапляють так звані «групи смерті», адміністратори яких проявляють розуміння, демонструють підтримку, а потім пропонують «хороший» вихід із ситуації.

Ні в якому разі не можна діяти залякуванням або ж силою змушувати дитину не брати участі у таких іграх. Потрібно вивести дитину на розмову, спокійно підняти тему, для чого це їй потрібно, чого вона таким чином добивається. І поступово потрібно привести її до розуміння того, що якщо вона почне брати участь у діяльності цих груп, то потрапить під їхній психологічний вплив і, швидше за все, не зможе себе контролювати.

Буває, що діти не можуть знайти спільну мову зі своїми батьками і через участь у «групах смерті» намагаються до них достукатися. Якщо батьки самі не можуть вплинути на свою дитину чи не знають, як правильно це зробити, то потрібно звернутися до спеціаліста, і вже разом з ним допомогти дитині вирішити її проблеми.

Показуйте дитині, що ви її любите
Любіть своїх дітей і головне – не соромтеся проявляти свою любов перед ними. Їм важливо знати, що вони потрібні вам незалежно від хороших чи поганих оцінок, поведінки у школі і вдома, незалежно від того, чи виправдали вони ваші очікування.

Не створюйте ажіотаж навколо проблеми, щоб зайвий раз не приваблювати дітей

По-перше, в будь-якому разі не можна підіймати паніку.

По-друге, суспільство повинно бути готове до таких проявів епохи інтернету, коли все всім доступно. Інформація про небезпеку має бути поширена в тих колах, в яких вона необхідна – серед психологів, педагогів, щоб вони могли донести її правильно до батьків. Тому що коли це робиться через телепередачі, на цьому просто спекулюють. А з дитиною про це потрібно говорити обережно.

Тобто не починати розмову зі слів «Я знаю, що ти…», а спробувати вивідати, що дитина думає про ці групи, навіщо потрібно брати у них участь. Тобто просто, не нав’язуючи свою думку, дати дитині висловитися. Можливо саме так вона розповість про проблеми, що її хвилюють, і їх обговорення допоможе вийти на шлях їх подолання.

Поради батькам, які прагнуть розвивати здібності своїх дітей:

• Не стримувати розкриття потенціальних можливостей психіки;
• Уникати однобокості в навчанні та вихованні;
• Не позбавляти дитини ігор, забав, казок, створювати умови для виходу дитячої енергії, рухливості, емоційності;
• Допомагайте дитині в задоволенні основних людських потреб (почуття безпеки, кохання, повага до оточуючих), оскільки людина, енергія якої пригнічена загальними проблемами, найменше спроможна досягти висот самовираження;
• Залишайте дитину на самоті й дозволяйте займатися своїми справами. Пам'ятайте: "Якщо ви хочете своїй дитині добра, навчіть її обходитися без вас"
• Підтримуйте здібності дитини до творчості й виявляйте співчуття до невдач. Уникайте незадовільної оцінки творчих спроб дитини;
• Будьте терплячими до ідей, поважайте допитливість, запитання дитини. Відповідайте на всі запитання, навіть якщо вони, на ваш погляд, виходять за рамки дозволеного;
• Навчати слід не того, що може сама дитина, а того, що вона опановує за допомогою дорослого.

БАТЬКІВСЬКІ МІФИ

Формування міфів у широкому контексті обмежень, помилкових установок - це улюблене заняття гомосапієнс упродовж його розвитку. Цей процес відбувається не тільки вглиб, до джерел свідомого існування людини, а й ушир, охоплюючи все нові групи, детерміновані за різними ознаками - соціальними, професійними, віковими. Тема цієї статті стосується виховних міфів, породжених у батьківському середовищі названі нижче міфи було виділено і структуровано в процесі багаторічної практи­ки. Нумерація випадкова і не пов'язана з пріоритетністю або підвищеною поширеністю міфів.

МІФ 1. Будь-яка дитина може стати лідером

Роль лідера настільки широко рекламується, настільки великий на неї попит, що з'явилися школи лідерів і ледве не фабрики лідерів, де за ваші гроші обіцяють зробити з дитини керівни­ка будь-якого масштабу.

Антиміф. Не кожна дитина може бути ліде­ром і не кожному можна бути лідером! Якщо ця роль нав'язана, якщо вона не відповідає психо-фізіологічній організації дитини, вона може зав­дати їй шкоди. Я зустрічала чимало дітей, які панічно бояться поразки, їм колись пояснили дорослі, що скрізь і в усьому вони повинні бути першими. І тепер діти уникають будь-яких си­туацій, пов'язаних з ризиком: не підносять руки на уроці, не беруть участі у змаганнях.

І ще один момент: роль лідера пов'язана з колосальною відповідальністю за інших, її не можна делегувати або передати підлеглим. Чи можуть ці діти взяти на себе таку відпові­дальність, адже в ній - ще більше ризику?

МІФ 2. Будь-яка дитина може зрозуміти мову переконання, логіки, раціонального пояснення

Я часто чую від батьків: «Поясніть йому, що він має добре вчитися, не прогулювати».

Антиміф. Якби це було можливо, то наші діти давно уже були б ідеальними, адже вони чують дуже багато настанов. Але поведінка більшості дітей ірраціональна. Вона підкоряється не логіці, а динаміці емо­ційних процесів. А емоції «ближчі до тіла». Вони більше впливають на поведінку.

МІФ 3. Якщо в моєї дитини є від мене секрети, отже, вона мені не довіряє

Антиміф. Дитина, яка нормально розвиваєть­ся, завжди прагне ствердити своє право на недо­торканність приватного життя. Це такий важ­ливий процес, як, наприклад, ріст зубів або во­лосся. Саме ці межі допомагають їй почуватися повноцінним власником свого внутрішнього світу. Дорослий, який відчуває особисту тери­торію дитини, незабаром відчує її подяку і по­вагу.

МІФ 4. Заборона на виявлення почуттів

У нашій моделі культури вважається неприс­тойним, якщо чоловік плаче, виявляє розпач. Але, можливо, саме це приводить до меншої три­валості життя серед чоловіків. Це статистика. Останнім часом заборона на почуття поши­рюється і на жінок, тому що нині модний ти­паж - це жінка-лідер або ділова жінка, що не має права бути істеричною і слабкою.

Усі ці заборони придумали явно не психоло­ги. До речі, маленькі діти інтуїтивно намагають­ся уникати невротичного самопригнічення. А іноді й перебільшують емоції, не вважаючи їхнє виявлення поганим.

Антиміф. Жити в режимі напруження і са­мопригнічення небезпечно. Емоції, як і будь-яка фізична енергія, не можуть раптово зникну­ти. Потрібен часовий ресурс, щоб вони згасли. Але, як і у фізичному світі, цю енергію можна перевести з однієї якості в іншу, сублімувати її.

Агресія може звучати як злість. І тоді носій цієї емоційної енергії вплутується в бійку або роз­биває вітрину. Але можливий і інший сценарій. Агресія - це сила почуття, експресія. Агресивна людина сідає за фортепіано і з почуттям виконує п'єси. Або розряджає агресію в темпераментно­му танці, в енергійних спортивних вправах.

МІФ 5. Якщо дитиною не опікуватися і не кон­тролювати її, вона взагалі нічого не робитиме

У крайньому разі це спільне виконання уроків, невсипущий контроль за виконанням домашніх обов'язків. Звичайно, таким батькам страшно зняти контроль, тому що в дитини, яку перестають спонукати до дії, різко знижується успішність.

Антиміф. Головна небезпека міфу полягає в тому, що контрольована дитина не набуває на­вичок самоорганізації і самодисципліни, у неї не розвивається вольовий компонент психіки. Воля, як відомо, виявляється тільки в ситуаціях подолання перешкод. У дитини ситуацій подо­лання немає, їй не потрібно себе спонукати до дії, це роблять дорослі.

МІФ 6. Коли ми лаємо дітей, вони все одно знають, що ми їх любимо

Антиміф. Запевняю вас: не знають. Дитяча підсвідомість буквально сприймає слова. У підсвідомості немає почуття гумору, воно не може оцінити контекст або побачити другий план ска­заного. У результаті можуть формуватися негативні життєві сценарії. Якщо дитина чує з вуст значи­мого дорослого, що вона - ледащо або егоїст, то для підсвідомості це - команда, яку треба вико­нати. По суті - це навіювання в гіпнозі. Вихід: дотримуватися золотого правила пси­хології. Необхідно назавжди відокремити погані вчинки дитини від її особистості, давати нега­тивну оцінку тільки вчинкам, а не особистості. Не «ти поганий», а «ти вчинив некоректно, не­справедливо, нечесно». Є ще чудова форма спілкування з дитиною, що дозволяє доросло­му висловити свої почуття дитині, спонукати її до необхідної дії і при цьому не завдати шкоди. Це так звані «Я-висловлювання».

Структура «Я-висловлювання»: у ньому має бути вказівка на пережите дорослим почуття; його причина і очікуваний результат.

Приклад: «Я ображаюся і злюся, коли ти при­ходиш додому пізно вночі, не попереджаючи мене про це заздалегідь. Я хочу, щоб ти завжди дзвонив мені до 22-ої години і повідомляв, де ти і коли будеш удома».

Діти іноді справді не підозрюють про те, що ми відчуваємо, і їм корисно про це знати. Але головна перевага «Я-висловлювання» у тому, що воно не ставить дитину в позицію ворога. Ми просто говоримо, що чекаємо від неї певної дії.

Якщо ж піддатися спокусі й використовувати «Ти-повідомлення» (звинувачення), то це - шлях до конфронтації.

МІФ 7. Не можна хвалити дитину - виросте егоїстом і задавакою

Можливо, дитина буде саме такою, якщо бать­ки з будь-якого приводу називатимуть її генієм або месією, якому немає рівних у природі. По-перше, у неї може виникнути конфлікт із соці­альним оточенням, яке в ній чомусь не визнає генія. По-друге, може виникнути конфлікт з бать­ками. Якщо дитина така важлива, то самі дорослі, мабуть, нічого не варті. Але й похвали боятися не треба. Аргументована похвала необхідна для дітей. Ви ж не позбавляєте своїх дітей ласощів.

Антиміф. Давно помітили педагоги і психо­логи: заохочення - найдієвіший виховний ме­тод! Перестаратися можна тільки з нещирими компліментами. Але якщо нагорода заслуже­на - не бійтеся вручити її героєві! У заохочен­нях корисна зворотна пропорція між оцінкою вчинку й особистості. Пропоную проектувати гарні вчинки дитини на її особистість. Не секрет, що батьки дуже часто проектують на дітей самих себе, бачать у них свої переваги, і викорінюють у них свої вади.

ДІТИ, ЯКІ ГРАЮТЬ В ІГРИ АБО КОМП’ЮТЕРНА ЗАЛЕЖНІСТЬ

Великий потік нової інформації, застосування комп’ютерних технологій, а саме розповсюдження комп’ютерних ігор здійснили вплив на розвиток особистості сучасної дитини. На сьогоднішній день збільшилась кількість дітей і підлітків, які вміють працювати з комп’ютерними програмами, в тому числі грати в комп’ютерні ігри. Якщо в середині 90-х років в числі улюблених занять підлітки називали слухання музики і перегляд телепередач, то в останні роки захоплення комп’ютером витіснило їх. Приблизно 70% сучасних школярів, відповідаючи на питання про свої інтереси і захоплення, згадують комп’ютер нарівні з заняттями спортом, прогулянками й спілкуванням з друзями. За статистичними даними, майже кожен підліток у віці 13-16 років хоча б один раз пробував грати в комп’ютерну гру. Разом з комп’ютеризацією з’явилися також негативні наслідки цього процесу, який впливає на соціально-психологічне здоров’я дітей і підлітків. Найпоширенішим з них є явище як «комп’ютерна залежність». Термін «комп’ютерна залежність» з’явився в 1990 році. Психологи класифікують цю шкідливу звичку як різновид емоційної «наркоманії», яка викликана технічними засобами. Головний зміст комп’ютерної залежності складається з того, що комп’ютер починає керувати людиною. З часом для залежного підлітка стає важливий не результат гри, а процес, в якому втрачається контроль над часом.

Першими ознаками комп’ютерної залежності дитини є:

– пропуски шкільних занять через комп’ютерну гру вдома або відвідування комп’ютерного клубу;

– просиджування біля комп’ютера у нічний час;

– приймання їжі не відриваючись від комп’ютерної гри;

– уявлення і асоціювання себе з героями комп’ютерних ігор;

– відсутність інших захоплень крім комп’ютерних ігор;

– надання переваги комп’ютерним іграм, ніж спілкуванню;

– загальний час, проведений за грою перевищує час виконування домашніх завдань, прогулянки, спілкування з батьками і однолітками, інші захоплення;

– не уявлення чим себе зайняти, коли комп’ютер зламався;

– конфлікти з батьками і їх шантажування у відповідь на заборону проводити час за комп’ютером.

Підлітковий вік – це період формування цінностей, розширення соціальних контактів, а залежна дитина обмежує своє коло спілкування комп’ютером. В результаті чого у таких дітей спостерігаються відсутність життєвого досвіду, інфантилізм у вирішенні життєвих питань, труднощі в соціальній адаптації, бідність емоційної сфери, соматичні порушення (зниження гостроти зору, підвищена втомленість, порушення осанки тощо) звуження кола інтересів, прагнення до створення особистого світу, втеча від реальності. Замість вирішення виникаючих труднощів дитина поринає у комп’ютерну гру. Там у грі, їй добре: вона сильна, смілива, озброєна, успішна … Але час, який проведений за грою не робить її сильнішою і успішнішою в реальному житті, тому повертаючись із віртуального світу в реальний, вона відчуває дискомфорт, слабкість і беззахисність. І тому їй неодмінно хочеться повернутися туди, де вона – переможець. «Помилки», які підліток не може виправити в житті з такою ж легкістю, як у грі, викликають у нього різні легкі психічні відхилення в емоційному плані – від агресії до депресії, від повного протиставлення себе світу до замкненості в собі. Головною причиною виникнення комп’ютерної залежності у дітей, психологи вважають недостатнє спілкування і взаєморозуміння з батьками, однолітками і значущими людьми. Більш схильні до комп’ютерної залежності діти, чиї батьки працюють за кордоном, часто від’їжджають у відрядження, а також діти успішних бізнесменів. Тобто цю схильність мають діти, батьки яких через надмірну трудову зайнятість не можуть приділити їм достатньої уваги, а часто намагаються якось матеріально компенсувати свою відсутність. Але як відомо, спілкування з батьками для дитини не можуть замінити ні дорогі іграшки, ні речі, які купують їм батьки в знак дефіциту уваги. Таким чином, комп’ютер спочатку компенсує спілкування з батьками, а потім вони стають «незначущими» в житті підлітка. За результатами спостережень виявлено, що у більшості випадків, залежними стають діти з неадекватною самооцінкою (заниженою або завищеною). У більшості випадків, таким дітям важко спілкуватися з однолітками, коло яких не завжди сприймає дитину такою, якою вона є. В один момент дитині набридає доказувати одноліткам, яка вона є насправді, вона поринає у віртуальний комп’ютерний світ, де вона отримує можливість реалізуватися зі всіма своїми недоліками, комплексами і амбіціями. Також комп’ютерна залежність дитини обумовлена схильністю до інших видів залежностей батьків дитини (алкогольної, наркотичної, тютюнової, залежності від азартних ігор), що може передаватися на генному рівні. Коли вдома немає комп’ютера, а грати дитині хочеться, вона іде до комп’ютерного клубу. І якщо батьки вдома мають можливість, при бажанні, прослідкувати, у що і як довго грає дитина, то працівників клубів це, як правило, не турбує. Також відомі випадки, коли захоплення комп’ютерними іграми приводили до порушення закону: крадіжок грошей, озброєних нападів на людей, намагаючись бути схожими на улюблених комп’ютерних героїв тощо.

Що ж може вберегти дитину від формування комп’ютерної залежності?

Відповіддю на це питання є можливість отримувати в реальному житті те, що їй може дати віртуальний світ і тоді дитина буде захищена від комп’ютерної та інший видів залежностей. Цим може бути:

– яскраве, насичене, інтересне життя;

– можливість відчувати азарт і ризик;

– можливість відчувати агресію приємлемим способом;

– можливість грати і реалізовувати свою цікавість;

– можливість повноцінно спілкуватися з батьками і однолітками.

Для профілактики комп’ютерної залежності у дітей, батьки можуть керуватися психолого-педагогічними рекомендаціями:

Привчайте дитину правильно відноситися до комп’ютера як до технічного пристрою, за допомогою якого можливо отримати знання і навички, а не до засобу отримання емоцій. Не дозволяйте дитині у віці 3-5 років грати у комп’ютерні ігри. Розробляйте з дитиною правила роботи за комп’ютером: 20 хвилин комп’ютерної гри, 30 хвилин заняття іншими видами діяльності. Не дозволяйте дитині їсти і пити біля комп’ютера. Не дозволяйте дитині грати в комп’ютерні ігри перед сном. Домовляйтесь з дитиною, виконувати ці правила. Обговорюйте з дитиною, що Ви застосуєте, якщо дитина порушить домовленість. Помічайте, коли дитина притримується Ваших вимог, обов’язково скажіть їй про свої почуття радості та задоволення. Таким чином, закріпляється бажана поведінка. Не використовуйте комп’ютер як засіб для заохочення дитини. Під час хвороби і вимушеного перебування вдома, комп’ютер не повинен стати компенсацією.

Допомагайте дитині долати негативні емоції, які завжди присутні в житті кожної людини (розчарування, сум, образу, агресію тощо), і які можуть підштовхнути дитину отримати полегшення за комп’ютерною грою. Якщо ви помітили ознаки залежної комп’ютерної поведінки у дитини зверніться до наступних рекомендацій: Спостерігайте за поведінкою дитини під час її спілкування з друзями, якщо вони ще залишилися. Не залишайте без уваги телефонні розмови дитини, диски з іграми, які приносить вона від знайомих. Звертайте увагу на ігри, в які грає Ваша дитина, тому що деякі з них можуть стати причиною її безсоння, роздратованості, агресії, специфічних страхів. Обмежуйте час роботи за комп’ютером. Різко забороняти працювати на комп’ютері не можна. Якщо дитина схильна до комп’ютерної залежності, вона може проводити за ним дві години в будні дні і три у вихідні. Обов’язково з перервами. Запропонуйте інші можливості проведення часу. Спробуйте скласти список справ, якими можливо зайнятися у вільний час. Бажано, щоб у списку були сумісні заходи (походи в кіно, на природу, настільні ігри тощо). Не дозволяйте дитині розважатися в комп’ютерному клубі вночі. Навчайте дитину критично відноситися до комп’ютерних ігор, показуючи, що це мала частина доступних розваг, що життя різноманітне, а гра не замінить спілкування. У випадку, якщо ви не можете самостійно вирішити цю проблему, звертайтесь до психолога і в спеціалізовані психологічні центри. Комп’ютерний світ схожий з світом, в якому ми живемо. Він може бути різноманітним: і добрим, і жорстоким. Дитині і підлітку рости в тому світі , який ми маємо – з тим комп’ютерним бумом, за яким ми спостерігаємо.

Обмежити дитину від комп’ютера означає викликати у неї неадекватну реакцію, коли вона все ж таки зустрінеться з цим проявленням сучасного світу. Інша справа, що потрібно давати собі раду: якщо батько надає перевагу спілкуванню з дружиною сидінню перед дисплеєм комп’ютера, якщо матері легше поринути у переживання «мильної опери», ніж поговорити з донькою або сином, то очікувати від дитини іншої реакції на комп’ютер або телевізор наївно. Біда не в тому, що в нашому житті є електронні засоби інформації і комунікації. Біда в тому, що самим дорослим зручно замінити ними спілкування з дитиною. Рецепт від будь-якої деструктивної залежності, будь-то комп’ютер, телевізор, алкоголь або наркотики, – повноцінне і гармонічне спілкування всіх членів сім’ї, а точніше, їх взаємна любов.

Тест для батьків «Ознаки комп’ютерної залежності у дитини?»

Кожен день грає на комп’ютері.

Після початку гри втрачає відчуття часу.

Не бажає залишати гру незакінченою.

Їсть без відриву від монітору.

Не визнає, що дуже багато часу проводить за грою на комп’ютері.

Ви докоряєте дитині за те, що вона багато часу проводить за грою на комп’ютері.

Не закінчує гру, якщо досягає будь-якого рівня складності, іде далі.

Порівнює результати з старими і пишається цим, повідомляє про це всім, кому тільки можливо.

Грає замість виконання домашніх завдань.

Як тільки дорослі залишають домівку, дитина біжить до комп’ютера і з почуттям полегшення починає грати.

Якщо Ви позитивно відповіли на 5 питань із 10, то можете бути впевнені в тому, що Ваша дитина попала в залежність від комп’ютерних ігор.

Рекомендації щодо встановлення довіри між підлітком і батьками в кризовий для них період:

1. Запропонуйте свою підтримку та допомогу. Спробуйте переконати його, що даний стан тимчасовий і швидко мине. Виявіть співчуття й покажіть , що ви поділяєте й розумієте його почуття.
2. Поцікавтеся, що зараз найбільше турбує підлітка.
3. Уважно вислухайте підлітка. Прагніть до того, щоб підліток зрозумів, що він вам не байдужий і ви готові зрозуміти й прийняти його; не перебивайте, не виявляйте свого страху, ставтеся до нього серйозно, з повагою.
4. Упевнено спілкуйтеся з підлітком. Саме це допоможе йому повірити в його сили. Головне правило роботи з дітьми – не нашкодити.
5. У спілкуванні з підлітком використовуйте слова, речення, які сприятимуть контакту: розумію, співчуваю, звичайно, хочу допомогти.
6. У розмові з підлітком дайте йому зрозуміти, що він потрібен іншим і унікальний, як особистість. Кожна людина, незалежно від віку,прагне дати позитивну оцінку своїй поведінці, переживає потребу в похвалі.
7. Недооцінка гірша, ніж переоцінка. Надихайте підлітка на високу самооцінку. Вмійте слухати, довіряти й викликати довіру в нього.
8. Звертайтеся по допомогу, консультацію до спеціаліста, якщо вас щось насторожило в поведінці підлітка.